січень

йімовірніше, назва «січень» пов'язана з дав.-рус. сѣча. В давнину цим словом називали ділянку лісу, розчищену від дерев і корчів[3]. Можливість такого етимологічного зв'язку підтверджується українським словом «просіка», а також спорідненими лексемами в інших слов'янських мовах: болг. сечище «ділянка лісу, відведена для вирубки», хорв. sječa, серб. сеча «рубання лісу, лісорозробка». Наймення місяця зумовлене підсіченням дерев перед весняним викорчовуванням, спалюванням залишків та сівбою, що було характерним для підсічно-вогневого землеробства тих часів[4][5]. Таким чином вдавалося одержати кілька високих врожаїв, перш ніж переходити до вирубки та освоювання нової ділянки[6]. Поширеним є пояснення назви тим, що в цьому місяці з силою січуть вітри, морози та сніги[a]. Таке тлумачення, зокрема, подає Я. Головацький у праці «Поділ часу у русинів». Вірогідно, наведена етимологія є народною, бо спростовується наявністю в чеських діалектах аналогічної назви sečen «липень», що позначає пору «січення» трави, сіножаті. Використання в одній зі слов'янських мов назви січень для літнього місяця вказує на її зв'язок із сільськогосподарською працею, звідки й питоме значення «час вирубки лісу»[7]. В Остромировому Євангелії січень згадується в заголовку до зачала на свято Обрізання Господнього: « Мс̑ца єноуара, просиньца рекомааго[4][12][13]. « Наймення «просинець» трапляється також в інших давньокиївських апракосах і тетрах (у написаннях: просинець, просинць, просинѣць), зокрема в Крилоському та Путнянському євангеліях[14]. У формі просиньць назва завсідчена у Студійському уставі, перекладеному в Києві близько 1070 року[4][15]. Можливо, саме прасл. *prosinьcь було первісною назвою місяця в давньослов'янському календарі[16]. Більшість дослідників тлумачить слово як похідне від прасл. *sinǫti «засяяти», бо в цей час стає більше сонячного світла[17]. Ця назва місяця досі вживається в деяких покутських говірках[7]. Руські стародруки XVI—XVII століть згадують місяць як: стычень[c] (пол. styczeń), просинец[d], сѣчень[e], сѣрин[f][20]. У вжитку були й інші народні назви: сні́жень, снігови́к, льодови́к, щипу́н, тріску́н[21], а також: лю́тий, сі́чень пе́рший, про́симець / про́зимець[22], про́синь, сту́день, вогневи́к, лютові́й[23]. У більшості м